Уривки з книги

Зауваження про психотерапевтичні втручання

Проводячи такі служіння вже досить довго, я поступово переконався, що Господь, наш Божественний Цілитель, завжди готовий відповідати на нашу молитву за Його дітей, що страждають, і все ж, у тих випадках, коли ми молимося за людей, глибоко занурених у травматичні ситуації, просування відбувається з великими труднощами, якщо нам узагалі вдається зрушити з мертвої точки. Бог ніби не відповідає на наші прохання. І у мене виникла така гіпотеза: а що, коли Господь хоче, щоб людина провела якусь базову психотерапевтичну роботу до того, як Він займеться ситуацією? Саме так і сталося в більшості випадків, з якими ми мали справу: свої плоди молитва принесла тільки після психотерапії.

    Досить довго спостерігаючи за такими випадками, я викристалізував таку форму моєї гіпотези: Бог живе в людях, і все, що ізолює нас від людей, відокремлює нас і від Бога. Ми зустрічаємо Його в людях, а інші люди зустрічають (або не зустрічають) Його в нас. Ось чому наша віра в Бога завжди пов’язана з нашим ставленням до людей. Травм, зазвичай, завдають люди, й особа, яка їх отримала, відчуває сильний біль і намагається захиститися. З цією метою вона автоматично ізолюється або від конкретної людини, що завдала їй болю, або від усіх людей, які хоча б чимось нагадують кривдника. Через це у жертви формується деформоване ставлення до людей взагалі.

     Бог не хоче закривати на це очі, адже якщо Він прямо або чудесно зцілить таку особу, то про людей уявлення зціленого не зміняться: він залишиться зі своїми переконаннями, що всі люди злі, небезпечні та обов’язково заподіють йому шкоду, а чогось доброго можна очікувати тільки безпосередньо від Бога, Який його чудесно зцілив. Очевидно, що таке переконання створює проблему: Бог завжди приходить до нас через людей, а тут людина Його не помічає, бо шукає благого Бога тільки на небі, а не в людях, до яких ставиться вкрай підозріло. І що ж робить Бог? Схоже, що Він вважає за краще спочатку залучити людей, які могли б зменшити шкоду, завдану трав-мою, і хоча б частково відновити довіру потерпілого до людей. І вже після цього приходить Сам зі Своєю цілющою силою, щоб зцілити те, що залишається зцілити. Який результат маємо у цьому випадку? У людини відновлюється добре ставлення до людей. Так, деякі завдають шкоди, але є й добрі люди, як ті, що допомогли мені впоратися з травмою, – просто їх треба пошукати. Відкритість до людей з боку потерпілого  – ось із чого, схоже, Господь хоче починати лікування тяжкої травми.

Наш Творець

Третя перешкода, на якій ми спотикаємося у наших стосунках з Отцем, – це питання про Його волю щодо нас, про волю Божу…

Для більшості християн словосполучення «воля Божа» є синонімом таємничого страждання. І в цьому – наша проблема. Все те, що завдає нам гіркого страждання, але чого не можна назвати безпосереднім людським втручанням, ми незмінно називаємо Божою волею. Це та сама ідея зі Старого Заповіту: оскільки Бог є всемогутнім, то Він є відповідальним за все; якщо це сталося, причиною цього має бути Всемогутній, і, значить, такою була Його воля. Я наведу кілька прикладів, щоб проілюструвати цю ідею, а потім і ви, напевно, зможете доповнити їх випадками зі свого життєвого досвіду…

Дитина, що померла через тиждень після народження. Уявіть, що ви є вправним майстром і беретеся виготовити якусь річ, яку хочете завтра комусь запропонувати. Робота займає у вас цілий день. Однак у якийсь момент ви дізнаєтеся, що людина, для якої ви робите свою роботу, збирається знищити її, щойно ця річ потрапить до її рук. Чи будете ви сьогодні працювати над виготовленням цієї речі, щоб завтра віддати її на поталу? Ніхто не буде. Ніхто не схоче даремно витрачати час. Навіть ми, обмежені й грішні, все ж здатні на «добрі дари», як каже Господь (Мт. 7, 11), і маємо досить розуму, щоб зрозуміти, наскільки безглуздо витрачати сьогоднішній день на виготовлення того, що завтра буде знищено. Я сказав «сьогоднішній день», але скільки часу йде у Бога на створення однієї дитини? Хіба лише один день, вісім робочих годин? Підрахуймо. Богові потрібно дев’ять місяців на формування дитини в лоні матері. Переведемо це в години: дев’ять місяців помножити на тридцять днів і помножити на двадцять чотири години, оскільки Бог працює цілодобово, а не вісім годин на день, як ви у своїй майстерні. Кожної секунди протягом цих дев’яти місяців Бог робить щось для дитини, яка перебуває в лоні матері. Під кінець дев’ятого місяця Він завершує Свою працю: дитина готова народитися. У Бога пішло 6480 годин на «виготовлення» одного немовляти. Якщо ви, крихітна земна мураха, не можете дозволити собі даремно витратити вісім годин на виготовлення речі, яку завтра буде знищено, то чому ви вважаєте, що Бог може витратити 6480 годин, створюючи живе немовля тільки для того, щоб відразу ж Самому його вбити? Невже в Бога немає здорового глузду? Ви вірите в такого Бога? Якщо так, то ви в пеклі вже зараз, адже Його безумство в будь-який момент може обернутися проти вас – і ви загинете! Але наш Бог, Бог та Отець Ісуса Христа, не є безумцем.

Що ви побачили в ситуації з померлою дитиною? Чи було життя вкрадене, вбите або вигублене? А може, підходять усі три визначення? Що Бог говорив про крадіжку, вбивство, смерть? Хто, за Його словами, це робить? Хіба Він Сам?! Тоді чому ви ставите Бога на боці смерті? Бог через Свого Сина прямо сказав, що Він дає життя, і життя достоту.

«Молитва зцілення родини» та моя історія

Впродовж кількох останніх років я проводжу зустрічі, які отримали популярну назву «Семінари про Молитву зцілення родин». Хоча насправді молитви зцілення, які ми приносимо Богові на цих зустрічах, є досить багатогранними. Вони охоплюють також ті особисті проблеми людей, які не обов’язково пов’язані з їхніми родинами. Але якщо цими проблемами не зайнятися, вони роблять більш широку молитву абсолютно неефективною. Така назва прийшла від того усвідомлення, яке повторюється раз у раз: від усвідомлення, що попри молитву люди часто не отримують зцілення, тому що їхня родина як цілісність також потребує зцілення. Тому, доки родина не буде зціленою, окрема особа не зможе зцілитися. Але траплялося й так, що після молитви за цілу родину зцілювалися також окремі члени цієї родини, хоча ми й не молилися безпосередньо за їхнє особисте зцілення. Випадок із Джо, історію якого розповідає цей розділ, – це досить показова ілюстрація того, як така молитва розв’язала його особисті проблеми без жодної потреби спеціально згадувати про них у молитві.

Отже, з’ясуймо, що ми розуміємо під молитвою про зцілення цілої родини.

Моя історія

Мене висвятили на священика Католицької Церкви у 1993 році в Уганді. Перед тим, готуючись до прийняття сану, я здобував освіту в різних вищих навчальних закладах Католицької Церкви в Африці та в Європі. Чотирнадцять років я служив священиком в Африці – у дуже непростому регіоні світу, а 2007 року приїхав до  США, щоб продовжити тут свою місію і здійснення свого покликання. Раніше я особисто не стикався з Харизматичною відновою у Святому Дусі і до того моменту, про який тут йдеться, ніколи не бував на зустрічах груп харизматичної молитви. Я вважав, що маю деяке уявлення про те, що там відбувається, і не мав нічого проти. Просто в мене ще не було власного досвіду. Я вважаю, що це важливо мати на увазі, щоб зрозуміти, якими були мої уявлення на той момент, коли я впритул зайнявся молитвою зцілення.

Ця молитва мене цікавила, бо мені здавалося так: якщо Ісус зціляв, а ми – Його учні, яким Він дав владу зцілювати хворих, то щось таке мало б залишатися тут, у нашому житті. Або насправді ми – НЕ Його учні?

Я був вихований у католицькій традиції, яка, здавалося, не передавала віри у молитву зцілення, принаймні, у негайне зцілення. Звичайно, багато тих, хто відвідував хворих, казали, що будуть молитися за них (що б при цьому не малося на увазі), і, звичайно, ми не раз молилися біля ліжка хворого. Однак попри це ніхто не очікував, що хворий негайно зцілиться. Молитва була для всіх більше стратегією розради.

Пізніше, коли я вже став священиком, мені доводилося уділяти таїнство Єлеопомазання, яке я виконував досить машинально, просто дотримуючись визначеного обряду. Я запам’ятав декілька епізодів, коли комусь стало трохи краще, ніж я очікував. Але ж, врешті-решт, не всі хворі вмирають і я думав, що їхній час просто ще не настав.

Я чув про молитву зцілення, зокрема й про молитву зцілення родинного дерева, яку вважав чимось на зразок забобону. Хто буде молитися за цілу родину, якщо він хоче молитися за конкретну людину? Ось у якому стані був мій розум, коли я прибув до Сполучених Штатів.

І тут сталося те, що було для мене насамперед дуже незвичним: уперше в моєму житті, відколи я став священиком, ніхто не шукав мене, ніхто не стукав у двері, прагнути побачити священика. «Добре, – подумав я, – ймовірно, це можливість попрацювати над деякими темами, в які я завжди хотів заглибитися, але не знаходив для цього часу». Перше, що спало мені на думку, була саме молитва зцілення. Незабаром я почав досліджувати молитву зцілення взагалі та молитву зцілення родинного дерева зокрема. Я купив кілька книг і почав читати. Потім я взяв участь у семінарах Християнського служіння зцілення в Джексонвіллі (Флорида), щоб доповнити те, про що читав. Що більше часу минало, то більше я захоплювався молитвою зцілення родинного дерева, як її зазвичай називали. Здавалося, що її дія розширюється, зцілюючи багатьох членів однієї родини, й мені кожного разу було цікаво, як так могло статися, особливо якщо у молитві не брала участь вся родина.

Була одна фундаментальна обставина, на яку я натрапляв раз у раз і яку зустрічав у всіх своїх дослідженнях: я постійно чув скарги, що, коли в родині було поневолення, ви могли молитися про звільнення окремих людей, але нічого не змінювалося. Це здавалося мені не тільки дивним, а й дуже несправедливим. Адже є Бог, Який чує ці молитви, чи не так?

Потім настав момент, коли я відчув, що прочитав усе, що можна було прочитати, тому що мені вже не траплялося нової інформації. Але я не знав, що мені з усім цим робити. І я чекав, чекав …, сам не знаючи, чого.

“Я прийшов, щоб мали життя” (Йн.10, 10)

Ісус прийшов і дуже просто заявив про те, Ким Бог є, а Ким не є. У Євангелії від Йоана Він сказав: «Не приходить злодій, хіба, щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя – щоб достоту мали» (Йн. 10, 10). Трохи раніше Ісус дає ще одне визначення, кажучи про того ж злодія: «Він був душогубець від початку, і  правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі» (Йн. 8, 44).

Ці два твердження дають нам повну картину того, хто такий сатана. Якщо відобразити сказане у вигляді таблиці, то вона може виглядати так:

Я навмисно розмістив заголовки двох колонок таблиці на різних рівнях, щоб уникнути ще однієї поширеної помилки про те, що сатана є протилежністю Бога, тому що це не так. Вважаючи його таким, ми приписуємо йому рівність із Богом, хоча й зі знаком «мінус». Але Бог не має рівних Собі і сатана – це тільки одна з-поміж численних істот, створених Богом. Зрозуміло, що він не був створений поганим, поганим він став.

Ісус чітко розставив все на свої місця. Іншими словами, коли ви бачите одну з цих чотирьох (НЕ п’яти, тому що душогубець вбиває) ознак, ви знаєте, кому вони належать. Від сатани походять лише чотири – красти, вбивати, вигублювати і брехати. Від Бога приходить тільки одне: життя. І не просто життя, а життя достоту, з надлишком. Багатьом людей, зокрема й християнам, які читали Біблію, доводиться нагадувати про ці дуже прості і дуже виразні слова Ісуса. Бо вони бачать смерть і руйнування та приписують їх Богові. Але Господь щойно сказав вам, від кого вони походять.

Одночасно дуже багато людей у світі вважає, що сатана дає їм щось добре, що він у чомусь покращує їхнє жити. Але це просто брехня! Адже він бреше щоразу, коли відкриває рота. Для нього немає друзів, і все, чого він шукає, – це людський біль. Наш біль – це його їжа і питво, тому раніше чи пізніше всі його дії і всі наші угоди з ним неминуче призводять до болю. Чому я так вважаю? Тому що Господь сказав про це у двох процитованих вище уривках. Він знає сатану набагато краще, ніж може його знати будь-яка людина, що живе у світі. Тому ми маємо вибір: повірити Господеві та Його слову або спробувати з’ясовувати це самостійно. Але тоді і звинувачувати за наслідки варто тільки самих себе. Нас попереджали.

Одним із найбільш відомих, популярних і корисних інструментів духовного життя є розпізнавання духів, запропоноване святим Ігнатієм Лойолою понад п’ять століть тому. У ньому Ігнатій застосовує прості принципи, окреслені процитованими вище словами Ісуса. Коли щось приходить від Бога, то воно буде мирне, радісне і спокійне. Воно приноситиме втіху та даватиме життя. А коли щось походить від сатани? Воно буде бурхливим, тривожним, важким, негативним. Це буде спустошення, яке не дає життя, а забирає його. Саме про це й говорив Ісус у наведених вище віршах із Євангелія.

Непробачення

Найбільшою перешкодою для зцілення є непробачення.

Ось як автор про це пише в книзі «Зцілення сімей»:

«Мені подобається порівнювати дію непрощення в нашому духовному житті з дією тих величезних бамперів, які можна побачити на деяких автомобілях: при зіткненні вони відбивають удар ще до того, як він доходить до корпусу автомобіля. Непрощення робить те ж саме з Божою благодаттю і благословеннями, які намагаються дійти до нас, – воно відкидає їх задовго до того, як вони до нас наблизилися. Непрощення можна уявити як шар ізоляційного матеріалу, яким ми оточуємо своє серце та який вибірково відфільтровує благодать, не дозволяючи їй увійти. Ми знаємо, кому належить непрощення, – це власність сатани. Він буде підбурювати вас проти інших або інших проти вас, щоб ви замкнулися у непробаченні до них. Гнів, як ми читаємо в Писанні, може й не бути гріхом – проблеми починаються тоді, коли приходять непрощення та гіркота. В нашій історії справедливий гнів допомагав людям виправити величезну соціальну несправедливість. Святий гнів Ісуса очистив храм, але Він не приховував в Собі образи. Святий Павло говорить: «Гнівайтеся, та не грішіте! Хай сонце не заходить над вашим гнівом; і не давайте місця дияволові» (Еф. 4, 26-27).»